Д.Колісник "Особливості переживання горя дітьми різного віку"

     Переживання горя дитиною має особливості, що пов’язані з її загальним розвитком та культурними особливостями оточення.
     У віці до трьох років дитина перш за все помічає зміни в емоційному стані рідних. Відсутність одного з батьків вона теж вже здатна помітити і використовує доступні їй засоби, щоб привернути до себе увагу або «покликати» зниклого дорослого. На фізичному рівні можуть спостерігатись порушення травлення, енурез, енкопрез.

     Важливо дати дитині зрозуміти, що по відношенню до неї нічого не змінилось, її так само помічають, розуміють і піклуються про її потреби. До таких потреб належить і фізичний контакт – обійми, погладжування. Режим харчування, сну та дотримання звичних сімейних ритуалів гарно стабілізує дитину.
     У віці 3-5 років діти часто сприймають смерть як щось зворотнє, тимчасове, що може додатково ненавмисне підтримуватись дорослими. Наприклад, пояснення «він заснув», «пішов», «покинув нас» сприймаються дітьми буквально. Батьків це влаштовує, вони бажають пом’якшити удар, вберегти дитину від глибоких переживань. Для дорослого дитяче горе – великий тягар, і тому ілюзія того, що втрата дитиною вже пережита, дуже бажана, а факт смерті залишається неусвідомленим.
     В цьому віці, вперше, дитина переживає притаманне дорослим відчуття провини. Слова дитини, що її вчинки чи навіть думки є причиною смерті вважають наївними і не сприймають серйозно. Просто слів «це не так» може бути недостатньо, і доступними словами слід переконати дитину в її невинності.
     Часто можна спостерігати ситуацію, коли намагаються при дитині якомога рідше згадувати загиблого. Проте сімейні фото, спогади спільного відпочинку, святкувань є великим ресурсом і підтримкою для дитини в цей період.
     В 6-9 років діти все ще не розуміють реальність смерті, що дає відчуття непередбачуваності світу, породжує страх втрати другого з батьків, через який діти прагнуть не полишати того ні на хвилину. Ускладнює ситуацію те, що в цьому віці існує природний інтерес до пізнання явища смерті, як частини життя.
     У поведінці це може проявлятись і як агресія до однолітків і дорослих, так і через плаксивість, апатію.
     9-12 років. Одна з задач цього віку – самоідентифікація, як розуміння і пошук своєї ролі, а внаслідок втрати ця ідентифікація може бути помилковою. Наприклад, хлопчик перебирає на себе роль загиблого батька, вважаючи себе главою родини, який має піклуватись про матір, як чоловік. Така поведінка часто підтримується оточуючими і для знесиленої матері є великою спокусою, адже дає можливість відійти від болісної реальності. Корисним буде надати дитині «дозвіл» на її дитинство, включно з розвагами, веселощами і безтурботністю. Діти намагаються жертвувати цим, оскільки таку поведінки сприймають як зраду померлого.
     Підлітковий вік. У цьому віці орієнтація зміщується з сім’ї на однолітків, яких ця тема може лякати і дратувати. Тому підліток може виявитись у повній ізоляції.
Часто в період переоцінки моральних авторитетів, фігура загиблого стає таким авторитетом, за допомогою якого на дитину спричиняється постійний тиск: «Будь як він» і т.д. Так відчуття безпорадності і нікчемності посилюється маніпуляціями оточення.
Підлітка слід розвернути з минулого на планування майбутнього, підтвердити його право на власні інтереси і потреби.
     Важливо, що під час переживання горя може спостерігатись регрес і дитина може демонструвати поведінку, відповідну більш раннім віковим етапам. Головне – це розуміння, що смерть – не кінець, а частина життя, яке продовжується у своїх проявах.

 

 

Дарина Колісник, психолог, тренер РОДИННОГО КОЛА

14.01.2019

 

Будь-яке копіювання матеріалу без дозволу автора у повній та частковій формі заборонено. При копіюванні матеріалу за згодою автора обов'язкове посилання на сторінку статті сайту "Центру по роботі з втратою". Дякуємо за розуміння.