Харків

Психологи проекту «Родинне коло» допомагають родинам військових загиблих в АТО 27-28 лютого – 1 березня 2015р.

 

Знайти сенс життя після втрати рідної людини. Психологи проекту «Родинне коло» під час революції гідності працювали на Майдані, а тепер допомагають родинам, що втратили своїх близьких в АТО. 

 Переглянути фотогалерею

       Сьогодні спостерігала чудовий захід сонця. Промені стрімко пронизували сизі хмари і вривалися в моє вікно яскравим світлом. Саме відчувати захоплення і щастя якби ... якби не той факт, що десь зовсім близько, в моїй країні лунають вибухи і гинуть люди. З самого початку в це неможливо було повірити, і поки більшість ще знаходились в шоці від того, що відбувається, вже були ті, хто діяв, в кого не було часу на роздуми, хто воював на передовій. Були й ті, хто вже склали голови в боях. І, на жаль, зараз їх кількість зростає.

       У списку втрат і відважні хлопці, і зрілі воїни, а десь далеко від поля бою у кожного з них залишилися люди, які люблять і чекають - батьки, дружини, діти, кохані ... Хто ці люди? У який колір забарвлений цей прекрасний захід сонця для них? Як вони можуть впоратися зі своїм горем? Чи може щось або хтось їм хоч трохи допомогти? У великій кількості волонтерських рухів, які розгорнулися в Україні з метою підтримати і допомогти переселенцям,війсковим, пораненим воїнам, працює і Харківська група кризових психологів яка спеціалізується саме на роботі з сім'ями загиблих.

        Реальність така, що і в моєму місті та області вже більш ніж 50 таких сімей. Зазвичай, ведеться робота у вигляді дзвінків і відвідувань окремих сімей, і ми колегіально обговорюємо, як допомогти цим людям пережити своє горе, звертаємося до світового досвіду, збираємо семінари. Одним з найефективніших способів, який підказали нам київські колеги з Психологічної кризової служби, а саме – Вікторія Кочубей - це проведення в Харкові спільного заходу - «Родинне коло», який збере і об'єднає такі сім'ї. Завдяки колективній підтримці групи психологів, самих учасників заходу один одному, можна досягти помітних результатів. Подібні заходи вже проходили і в Києві і в інших містах.        Отриманий позитивний досвід колег надихав, і наша команда взялася до реалізації цього проекту. Захід відбувався у мальовничому і затишному куточку, на базі оздоровчого табору в Харкові. Команда «допоміжників» складалася з 12 практикуючих психологів, представника православної церкви, заст.облвоєнкома, представників обласних соціальних служб, юриста, співробітників бази відпочинку, медиків-волонтерів, численних водіїв, які здійснювали перевезення учасників. «Родинне коло» відбулося в теплій по справжньому домашній, родинній атмосфері. Вікторія Кочубей - автор проекту не тільки займалася його підготовкою, але й приїхала з Києва особисто, за що наша група їй дуже вдячна. Були важливими і поради, і досвід інших міст, і особиста підтримка Вікторії, як психолога і просто душевної жінки.

       День перший. Зустріч, знайомство, реєстрація, поселення. Представники родин дуже різні і за віком і за статусом. Хтось намагається бути ввічливим і привітним, а хтось не в змозі приховати свою скорботу і обличчя забарвлені в сірий колір, скуті тіла в неприродній напрузі. Ми разом облаштовуємо куточок пам'яті, де розташовуються фотографії загиблих Героїв. Деякі сім ї навіть оформили стінгазети пам'яті своїх рідних. Поки облаштовуємо, вони потихеньку починають говорити, звичайно, зриваються сльози ... І поки вся наша команда ще не знає, чи вдасться хоч трохи полегшити цей тягар непоправимої втрати. 

       Загальний збір учасників, виступ заст.воєнкома, соціальних працівників, організаторів проекту і - все закрутилося. Після обіду перша спільна група, де ми всі знайомимося і, звичайно, учасники діляться своїми історіями. Це непросте випробування для всіх. Хтось говорить охоче, а хтось не може вимовити ні слова, але м'який коректний тон ведення групи, присутність Батюшки в колі і вчасно надана підтримка психологів, які також в колі поступово створює довірчу атмосферу. Після групи, не дивлячись на важку тему, учасники стали відчувати себе трохи вільніше, краще стали йти на контакт і ми запропонували після вечері майстер-клас з бісеру. І ось там, вперше з'явилося відчуття саме «Родиного кола», ніби просто сім'я зібралася ввечері поспілкуватися за рукоділлям. Брали участь дорослі і діти, і вперше на обличчях стали з'являтися справжні щирі усмішки ... 

       День другий. Робота по группах: дружини; матері; батьки; підлітки; та діти. Учасники отримали змогу спілкуватись та говорити один з одним так, як вони ще ні з ким не розмовляли (це слова учасників різних груп). У чоловічій групі працював психолог-чоловік, це дало можливість по- справжньому розкритися і може навіть пустити сльозу, чого чоловіки не дозволяють собі в присутності жінок. Групи матерів та жінок загиблих також відчули цілющу єдність в самій групі та з ведучими. Після цих груп учасники говорили про деяке полегшення. Потім відбулася Панахида за загиблими, а після неї всим була надана можливість написати послання тим, про кого сумують, і ці послання на білих повітряних кульках-серцях були відпущені в небо.

       Це була можливість і ненадовго возз'єднатися і ще раз попрощатися з Героями. Поминальний обід завершив цю церемонію, і учасникам було запропоновано перейти до зали, де були представники Громадської організації . Організація«Мир и порядок» зібрали кошти для сімей на аукціоні картин, цей аукціон відбувся за підтримкою «Єрмилов-центру» у Харкові. Відомі українські художники віддали свої полотна аби висловити свою повагу і співчуття до цих родин. Організатори привезли з собою репродукції тих картин, які брали участь в аукціоні.

       Для сімей, що приїхали, це було несподіванкою. Вони не припускали, що їх горе розділяють так багато людей. Отримуючи гроші, питали «як це можливо, навіщо?», були збентежені такою щирою підтримкою. Потім, членам сімей було запропоновано, за бажанням, надати інтерв'ю представникам преси. Той факт, що знайшлося багато охочих і те, як спілкувалися сім'ї з представниками преси, дозволяє нам робити висновок, що люди відчули і підтримку, і тепло, і полегшення. 

       Перед вечерею відбулася ще одна подія, яка додала світла. Студентка Харківської консерваторії по класу бандури Божена Якименко подарувала кілька прекрасних хвилин музики і струнами свого інструменту вразила серця учасників, та так тонко, що люди стали разом з нею співати! Дуже підтримувало і спів отця Федора, який органічно приєднався до виступу Божени. Дівчина сама деякий час тому пережила непросту втрату - її батько теж загинув під час бойових дій, тільки в іншій країні. Вийшло, що Божена була не просто як артистка, а як учасниця нашого родинного кола. Увечері ще один майстер-клас з рукоділля, цього разу робили ляльки - мотанки, та учасників було більше, ніж напередодні, навіть чоловіки приєдналися. Так само, як і в перший день, роздали подарунки від спонсорів і дітям і дорослим. Під час майстер-класу тривало спілкування і відчувалося, що за цей день всі ми дуже зблизилися.

       День третій. Особисті консультації, арт-терапія, заключна загальна група. Під час арт-терапії можна було створити талісман для себе або для когось із групи, щоб подарувати. Приємним відкриттям було те, що одна з учасниць, яка трималася тихо і непомітно, дуже пожвавилася і навіть згадала, що колись непогано малювала. Вона запропонувала намалювати портрети деяких психологів. І взагалі, по тому, що учасники малювали, як спілкувалися складалося враження, що вони знайшли деяку опору. Це вони й самі озвучили на завершальному колі групи. Так, були і сльози, але вже сльози вдячності.

        Учасники говорили, що отримали тут більше тепла і уваги, ніж за все своє життя. Деякі навіть виявили бажання приєднатися до допомоги таким, як вони, стати волонтерами. І головне - на цьому колі ми побачили зовсім інші обличча. Звісно, рани, що кровоточать в серцях цих людей сьогодні, ніколи не зникнуть безслідно, але важливо знаходити в собі сили жити, шукати нові сенси, адже герої склали голови в боях насамперед для того, щоб їхні рідні та близькі мали змогу жити повним життям. Збори. Учасники обмінюються номерами телефонів і адресами, обнімаються, дякують один одного, а коли проходить хтось із психологів - обрушують всю свою подяку на нього. Навіть ніяково, здається фахівці- психологи теж давно не чули стільки слов подяки… Від'їзд.

       Збори біля воріт бази, фото на спогад, обійми, прощання, слова щирої вдячності. Зручний великий автобус з волонтерами-водіями і повернення до своїх домівок. В очах, в яких все ще багато болю вже стали з'являтися перші проблиски світла. І вже немає сумнівів, що пройде ще небагато часу і ці очі будуть знову радіти світанкам і зможуть милуватися чудовими заходами сонця, будуть приймати життя з усіма його випробуваннями і радостями.

 

Наші друзі і партнери

Ми в соціальних мережах

facebook-c twitter-c Без имени-2 youtube-c