Блог (статті)

Ілларіонова О.П "Соціально-психологічна допомога особам, що мають травму війни"

     Переживання психологічної травми або втрати – довготривалий і болісний процес. Це потребує часу і великої душевної роботи. Ніщо не може прискорити «одужання» і повернення до нормального життя, ніхто не може знизити гостроту переживань чи захистити від болю – цей шлях кожен проходить сам. Але якщо травмована особистість знаходиться в дбайливому соціальному оточенні, вона одержує надію –  надію на одужання та повноцінне життя.

     В цій статті йдеться про досвід роботи з найближчим соціальним оточенням осіб, які мають травму війни.
Вже в перші місяці проведення АТО з’явилась величезна кількість травмованих війною – військові, поранені, сім’ї загиблих, переселенці, які потребували професійної психологічної допомоги. Психологи та психотерапевти відповідають на виклик, в «польових умовах» набуваючи необхідних вмінь – працювати з втратою та тяжким горем, гострими стресовими розладами та ПТСР, супроводжувати родичів загиблих у горюванні, при впізнаннях, перепохованнях, сповіщеннях про загибель.
     Залучення до різноманітної діяльності та зіткнення з різними категоріями постраждалих, призводять до осмислення та виокремлення професійних задач щодо кожної категорії підопічних. Це дає змогу окреслити коло необхідних професійних вмінь, яких слід набути для більш кваліфікованої психологічної допомоги.
     Але дуже швидко стає зрозумілим, що цього замало. Після Шахтарська, Іловайська, Дебальцевого масштаби трагедії стають такими, що для надання професійної допомоги кваліфікованих психологів, готових виконувати цю роботу, не вистачає. Особливо це відчутно у маленьких містах та селах, де відповідних спеціалістів мало або зовсім немає. Та й не всім постраждалим потрібна допомога психологів. Соціально-психологічну ж підтримку може надати будь-яка людина, що знаходиться поруч з постраждалим, володіє бодай мінімальними знаннями та готова до цієї місії.
     Першими «неспеціалістами», що надавали соціально-психологічну допомогу, в моїй практиці стали волонтери, які займались матеріально-технічним постачанням та соціальною допомогою (догляд за пораненими, допомога сім’ям загиблих, переселенцям, т.п.). Вони зверталися з запитами, як себе поводити зі своїми підопічними, прагнули набути необхідних психологічних знань. Тому актуальним стає навчання діючих волонтерів. Найбільш поширені теми таких семінарів - «Невідкладна кризова допомога», «Особливості комунікації з пораненими та членами їх родин», «Особливості переживання втрати» та «Динаміка горювання», «Профілактика емоційного вигорання волонтерів», т.п.
Досвід роботи з сім’ями загиблих та пораненими показав, що найкращим «лікувальним фактором» у разі воєнної травми є сприятливе соціальне оточення. Це підтверджується світовим досвідом роботи з психологічною травмою.
     Яким чином соціальне оточення – найближчі родичі та спільнота, можуть допомогти постраждалому впоратись із травмою, повернутись до повноцінного життя? На мій погляд, необхідних чинників три: 1) щира зацікавленість в одужанні постраждалого, співпереживання, 2) готовність бути поруч, виносити разом нестерпні почуття; 3) знання особливостей психологічного стану при психотравмі, й динаміки його перебігу. Коли поруч з постраждалим є така підтримка, він має шанс на одужання у природний термін без спеціальної професійної допомоги.
     Психологи починають працювати не лише з постраждалими, а з цілими родинами, налагоджуючи ефективну комунікацію, пояснюючи психологічний стан постраждалого, його прояви та динаміку. Таке розуміння збільшує емпатію та співчуття, знімає напруження у взаєминах в родині. Якщо цього вдається досягти, тоді дім, сім’я стає справжньою фортецею, що захищає від негараздів та конфліктів, які іноді виникають при співлкуванні з широким соціальним загалом.
     Але не завжди ситуація є такою. Не завжди страждання викликає співчуття чи просто розуміння, навіть у близьких. Особливо, коли стосунки у родині конфліктні, конкурентні, або сім’я у розбраті. Бува, що родичі самі травмовані, не мають ресурсу на підтримку. Великої шкоди завдає незнання того, що відбувається з людиною. Специфічні переживання та стани, нормальні для травми, сприймаються як психічні відхилення чи вади характеру, і замість співчуття та допомоги, страждаючий отримує засудження та неприязнь.
Найтяжче у цьому сенсі доводиться дітям, батьки яких є теж травмованими (сім’ї загиблих, внутрішньо переміщені особи), й не можуть надати дитині необхідної допомоги та підтримки, занурені у власні тяжкі почуття. Вчителі ж та однокласники, не знаючи специфіки травми, приписують незвичність поведінки дитини її дивакуватому характеру, висміюють чи звинувачують дитину в цьому, що ще більше віддаляє її від соціуму, підсилює травму.
     Подальшим пріоритетним напрямком стає просвітницька та навчальна діяльність з тими, хто складає близьке оточення (друзі, сусіди, колеги) та стикається з постраждалими в якості посадових осіб: медиками, освітянами, працівників державних та соціальних установ, тощо. Навіть просвітницька робота дає хороші результати – розуміння внутрішньої картини травми змінює ставлення до тих, хто несе її в собі. Більш дієвою формою є тренінги, коли зрозуміти біль та відчай іншого можна через власний досвід.
     Крім того, обізнаність оточуючих дає змогу спрямувати осіб з патологічним горюванням чи ПТСР до психологів чи психотерапевтів для одержання професійної допомоги.
     Таким чином, однією з важливих задач, спрямованих на стабілізацію українського суспільства та заліковування «ран війни» є, на мій погляд, широка просвітницька та навчальна діяльність, як в організаціях, так і у громадах, щодо психології кризи та кризових станів, основ надання соціально-психологічної підтримки постраждалим. Ці знання та навички є корисними і у цивільному житті, яке не застраховане від різних травматичних подій та болісних втрат. Тому такі знання та вміння є цінним адаптивним здобутком.

Ольга Ілларіонова, психолог, тренер РОДИННОГО КОЛА

14.01.2019

Будь-яке копіювання матеріалу без дозволу автора у повній та частковій формі заборонено. При копіюванні матеріалу за згодою автора обов'язкове посилання на сторінку статті сайту "Центру по роботі з втратою". Дякуємо за розуміння.

Наші друзі і партнери

Ми в соціальних мережах

facebook-c youtube-c